ЗАВОД ЗЕМЛЕРОБНИХ МАШИН ЕБЕРГАРДА БУРГАРДА

Серед тих, хто творив історію Єлисаветграда, відкривав заводи та фабрики, давав робочі місця, розвивав інфраструктуру міста, забезпечував життєдіяльність та розбудову краю - була і родина Бургардів.

Сьогодні про завод землеробних машин Бургарда по вулиці Успенській (нині Гоголя) у кварталі з Одеським провулком у Кіровограді нагадують лише два уцілілі приміщення, споруджені у цегляному стилі, в яких зараз майстерні технікуму механізації сільського господарства.

Ебергард Бургард, німець за походженням, пройшов шлях від простого робітника до майстра-механіка, об'єднав кілька майстерень з ремонту сільськогосподарської техніки і у 1847 році разом з К. Краузе заснував в Єлисаветграді завод землеробних машин та знарядь. Саме ця дата вказана у рекламі заводу у щорічному додатку до газети «Голос Юга» за 1913 рік.

З інших дореволюційних джерел (Гензель А.М., Заводы, фабрики и склады сельскохозяйственных машин и орудий, СПБ, 1910; Адресная книга заводов, мастерских и складов сельскохозяйственных машин и орудий, СПБ, 1912; Акционерно-паевые предприятия России, М., 1914; то же, М., 1915), дізнаємося наступні дані про завод Бургарда.

Акціонерне товариство «Э. Бургардъ и К°» спеціалізувалося на виробництві сільськогосподарської техніки. Основний капітал - 400 тис. руб. (1600 акцій по 250 руб.), запасний - 75 тис. руб. Правління – в Єлисаветграді Херсонської губернії: головний керуючий – Е. Е. Бургард (Burghardt), керуючий заводом - інженер І. М. Аронов, директор-розпорядник - Б. В. Гронфайн, завідувач комерційною частиною - Л. Б. Гронфайн. У 1867 році завод став акціонерним товариством. У 1909 році оснащений одним паровим двигуном у 20 кінських сил, у 1913 році - двома двигунами загальною потужністю 80 кінських сил. Кількість робітників: у 1909-1910 роках - 120 чол., у 1911-1912 роках - 250 чол., у 1913 році - 350 чол. Річне виробництво у 1909-1910 роки - 130 тис. руб., у 1913 році - 410 тис. руб.

У 1913 році завод випускав до 20 найменувань продукції. У вищезгаданій рекламі додатку до «Голосу Юга» зазначено, що це були одно та дволемішні плуги, рядові сіялки, крупорушки, маслобійні преси та жаровні, соломорізки, культиватори, кінні молотарки, зерноочисні молотарки "Тріумф", гасові та нафтові двигуни "Успіх", чавунне лиття та інша продукція. На заводі також ремонтували парові та кінні молотарки, машини для млинів та інше знаряддя.

Продукція користувалася попитом у сільгоспвиробників, удостоєна на конкурсах та виставках за кордоном різних нагород.

Ебергард Бургард передав завод сину Емілю, який народився 5 травня (усі дати за старим стилем) 1869 року. Відомо, що Еміль навчався у Єлисаветградському реальному училищі та Ризькому технологічному інституті.

 Після трагічних подій на Ленських золотих копальнях 4 квітня 1912 по країні прокотилася хвиля страйків. У Херсонській губернії у ній брали участь лише робітники двох єлисаветградських підприємств: 11 квітня страйкували робітники заводу Ельворті, а наступного дня - на заводі Бургарда.

Очевидно, серед робітників заводу Бургарда було багато революційно налаштованих, оскільки вони часто висловлювали своє невдоволення. Про це неодноразово повідомляли єлисаветградські газети. Зокрема, газета «Голос Юга» за 29 червня 1914 року писала: «На механическом заводе Бургарда прекратили работы рабочие нескольких цехов, в числе около 150 человек, предъявившие экономические требования». Що це за вимоги, газета повідомляла у номері за 4 липня: «На заводе Бургарда работы еще не возобновились. Работу прекратили рабочие всех цехов, кроме литейного, в числе 160 человек. Всех рабочих на этом заводе около 200 человек. Рабочие предъявили ряд экономических требований. Поводом для прекращения работы послужил, как указывают рабочие, расчет без причины одного из рабочих. Рабочие также указывают на грубое отношение к ним одного из мастеров. Работы были прекращены в пятницу 27 июня после обеда. Заводоуправление вывесило объявление, в котором сказано следующее: «В виду того, что все пункты предъявленных требований не имеют под собой никаких оснований, администрация завода предлагает приступить к работам, в противном случае завод будет совсем закрыт и все рабочие получат расчет. Вопрос о вентиляции будет, по возможности, удовлетворен в связи с предполагаемым осенью устройством некоторых новых построек. Аккордные листы будут выдаваться». Объявление это не удовлетворило рабочих. Завод закрыт».

У книзі «Годы борьбы», яка була видана у нашому місті у 1927 році, знаходимо кілька повідомлень про завод Бургарда. Зокрема, що робітники заводу першими у місті пішли у наступ на війська Петлюри, та що у травні 1922 року перші комсомольські організації в Єлисаветграді були організовані одночасно на заводі «Червона зірка» та на колишньому заводі Бургарда.

- Я познайомився з донькою Еміля Бургарда – Матільдою Гейс, улітку 1989 року, говорить краєзнавець Юрій Тютюшкін. - Жінка проживала на той час в одноповерховому багатоквартирному будинку навпроти в’їзду до дитячої обласної лікарні по вулиці Преображенській. Бабуся боязливо розповідала про свою батька та родину. Відчувалося, що після подій 1917 року Бургардам жилося несолодко, нова влада переслідувала їх, як колишніх власників заводу.

Коли Матільда Емілівна передавала сімейні реліквії - фотографії, то кілька разів сказала: «Тільки б не на шкоду». За словами Матільди Емілівни, її батько першим у Єлисаветграді, навіть раніше за Ельворті, купив легковий автомобіль. Сім’я проживала у двоповерховому будинку на території заводу. Не виключено, що саме цей будинок уцілів до сьогоднішніх днів.

Бабуся Матільди – Єлизавета Іванівна Бургард, 1845 року народження, купчиха 2-ї гільдії, проживала у флігелі поряд з будинком сина.

Буремні часи та напевне хороша пропозиція від киянина Гронфайна змусили Еміля Ебергардовича продати завод у 1915 році з відтермінуванням платежу на 10 років. Директором-розпорядником Акціонерного товариства «Э.Бургардъ і К°» був Б. В. Гронфайн. Очевидно, це була якраз та людина, яка у подальшому й купила в Еміля Ебергардовича завод - купець 1-ї гільдії Хайм-Бер Бенціонович (Борис Веніамінович) Гронфайн. Відомо, що він деякий час він мав справи у Переяславі та Золотоноші, а у 1909 році перебрався до Києва. Торгував сільськогосподарськими машинами та обладнанням для харчової промисловості.

Гронфайн був тестем відомого письменника Бабеля. Одеська фірма батька Ісаака Бабеля співробітничала з заводом Бургарда. Ісаак за дорученням батька приходив у справах у Києві у будинок Бориса Гронфайна, де познайомився з його донькою Євгенією, з якою у 1919 році узяв шлюб. Євгенія Гронфайн-Бабель емігрувала у 1925 році до Парижу, стала відомою художницею.

Після Жовтневого перевороту1917 року майно та бізнес Б. В. Гронфайна були націоналізовані: купцю залишили лише кімнатку у будинку. Ось як про це писав К. Г. Паустовський у книзі «Время больших ожиданий»: «Звершилася революція. Більшовики відібрали у Гронфайна завод. Старий промисловець дійшов до того, що дозволяв собі виходити на вулицю неголеним і без комірця, з одною тільки золотою запонкою на сорочці». Помер Борис Гронфайн у 1927 році.

 Еміль Бургард пережив Гронфайна на 16 років, помер у Кіровограді у 1943 році. Похований на лютеранському кладовищі (нині не існує, знаходилося у районі нинішньої вулиці Миру). За словами Матільди Гейс, на цьому ж кладовищі спочивали молодший брат батька, який у 1900 році помер від тифу, та дружина Емілія Павлівна.

Автор: В. Поліщук

Реклама  заводу  Бургарда  у  щорічному  додатку  до  газети «Голос Юга» за 1913 рік

Еміль Бургард. 14 січня 1891 року. Фотоательє Роберта Бургардта, Рига

Сім'я Еміля Бургарда в Одесі, 8 червня 1912 року